Ампутація пенітенціарної медицини

...Ми писали про нього з жовтня минулого року. Про його ногу, яка спочатку терпла, потім почала червоніти та синіти. Ми намагалися домогтися для А., засудженого Криворізької колонії, однієї дуже простої речі – консультації судинного хірурга. І якщо було б треба – операції на хворих судинах.

Вже тоді, в жовтні, облітеруючий атеросклероз дійшов тієї стадії, коли діяти треба було негайно. На одній нозі не було пальця, інші втратили чутливість, нога червоніла. Лікаря в колонії не було. Фельдшер робив що міг. Утім, міг він небагато: хіба що дати антибіотики. До спеціалізованої лікарні чоловіка не вивозили. Адміністрація колонії відповідала: немає коштів.

У грудні чоловік нарешті потрапив до лікарні. Але радість була недовгою.

– Я звернулася до суду з клопотанням про зобов’язання відповідальних осіб колонії №80 забезпечити моєму підзахисному необхідне лікування, – розповіла тоді адвокатка засудженого Таміла Беспала. – Ще до призначення судового засідання мого клієнта відвезли до лікарні при Дніпровській установі виконання покарань № 4. Хоча нещодавно його там вже лікували і прямим текстом казали, що ніхто його там безкоштовно лікувати не буде, і взагалі йому треба в цивільну лікарню. Мій клієнт радісно повідомив мені, що лікарі почали процес лікування, роблять ін’єкції, ставлять крапельниці, нібито готують до операції, яку буцімто проведуть не в медичній установі системи ДКВС, а у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова. Я, сподіваючись на щасливий кінець цієї історії з лікуванням, подала заяву до суду про залишення без розгляду моєї заяви.

Але у цивільній лікарні у шпиталізації засудженого відмовили. Сказали – немає місць. І замість того, щоб шукати іншу лікарню, де роблять судинні операції, чоловіка стали примушувати підписати… «відмову від лікування через неспроможність надати йому медичну допомогу».

У лютому засудженому нарешті провели операцію. Ні, на жаль, не ту, на яку він так чекав. Час було втрачено. Щоб зупинити гангрену, чоловіку ампутували п’ять пальців. Але нога продовжує червоніти. Тож, можливо, це не остання ампутація в житті А.

– Я подала ще одне клопотання до суду про зобов’язання лікувати засудженого, – розповідає Таміла Беспала. – Засідання призначили на п’ятницю, 19.02, а вчора вночі його знову привезли до лікарні при Дніпровській установі виконання покарань № 4. Навіщо – незрозуміло, адже йому необхідне лікування, а йому там чітко дали зрозуміти, що лікувати його ніхто не буде, бо це дорого...

Стан охорони здоров’я в пенітенціарній системі, що досі реформується, непокоїть правозахисників. Довгострокові цілі цієї реформи залишаються неясними. Медична допомога в місцях позбавлення волі так і не стала незалежною від адміністрацій установ. Це призводить до багатьох проблем із ресурсами, конфіденційністю, довірою до лікаря. Медичні служби у в’язницях не співпрацюють із цивільними лікарнями. Не вистачає ні персоналу, ні устаткування, ні ліків. Хворі ув’язнені вимушені довго чекати на бодай якусь медичну допомогу. Спеціалізоване лікування в цивільних лікарнях доступне лише заможним ув’язненим.

Минулого року Комітет Міністрів Ради Європи закликав український уряд надати детальну інформацію про заходи, які вживаються для поліпшення рівня медичної допомоги особам, що перебувають під вартою.