Матеріал ГО «ФОРПОСТ», члена Коаліції громадських правозахисних організацій «Проти катувань».
Фіксація порушень прав людини та їхніх наслідків – чи не найважливіша складова для справедливої сатисфакції для постраждалих. На побутовому рівні чи не кожен громадянин знає, що при побитті треба зафіксувати отримані пошкодження у медиків. Втім, у більш жорстоких умовах, на кшталт подій у Білорусі, документування порушень прав людини є складним процесом. Держава, яка є головним порушником прав, контролює всі доступні медичні заклади та правоохоронні органи. Тому постраждалі мають або фіксувати всі наслідки самостійно, або звертатися до недержавних організацій. Але водночас у таких умовах важливість документування підвищується в рази.
В Україні протягом останніх 7 років основний фокус на «громадському» документуванні порушень прав людини направлений на окуповані території. Громадські організації збирають докази для подальшого притягнення до відповідальності держави-агресора на міжнародному рівні. Кожен задокументований факт порушень прав людини – це крок до відновлення миру та справедливості.
У Білорусі немає збройного конфлікту. Головним порушником прав виступає чинне керівництво держави. Відповідно, головна задача постраждалих білоруських опозиціонерів – зібрати докази для того, щоб організатори та виконавці злочинів були покарані за свої дії на міжнародному рівні.
У зв’язку із тим, що Білорусь не визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини та Римський статут, документування порушень прав людини можуть бути використані у двох випадках: для міжнародного трибуналу і для національного судочинства (що малоймовірно).
Національні суди зможуть об’єктивно розглянути задокументовані факти лише тоді, коли диктаторський режим буде усунуто від впливу на судову систему. До цього моменту збирати докази злочинів представників держави та пов’язаних із цим осіб слід для міжнародного розслідування.
Створення міжнародних трибуналів можливо лише в тому разі, коли зафіксовано серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Масові побиття, катування у відділках поліції, викрадення людей та вбивства мітингарів цілком підпадають під це визначення.
Крім того, що документування веде до справедливого міжнародного розслідування, воно також необхідно для привернення уваги суспільства. Якщо громадські організації та самі постраждалі будуть оперувати конкретними даними, це дозволить широкому загалу розуміти розмах насильства. Наприклад, 1 вересня 2020 року експерти ООН публічно повідомили про 450 задокументованих фактів катувань, насильства та зґвалтувань щодо протестуючих. Ця інформація швидко розлетілася по ЗМІ та вкотре викликала резонанс у світі.
Саме завдяки широкому резонансу формується додатковий тиск на керівництво Білорусі як ззовні, так і всередині. Додатковим фактором виступає те, що порушники прав людини бачать, що їхні злочини зафіксовані. Відповідно, їм зрозуміло, що рано чи пізно задокументовані факти насильства можуть стати причиною їхнього арешту.
Відновлення справедливості у Білорусі – це складна, але потрібна задача. Навіть такі світові трагедії, як геноцид у Руанді та події в Югославії розслідуються досі. З моменту тих подій минуло 20 років, але організаторів та виконавців злочинів знаходять і карають досі. Це свідчить, що сатисфакція є незворотнім процесом. Для неї лиш необхідні задокументовані факти порушень прав людини та підтримка міжнародної спільноти. Тому наразі стратегічна перевага на стороні білорусів.
Щоб розмістити повідомлення чи коментар на сайт, вам потрібно увійти під своїм логіном