логін / реєстраціяMenu

Суд постановив лікувати. Що далі?

11.11.2019 | Ірина Скачко | khpg.org

…Олександра привозять до суду з усіма пересторогами: конвой, собака. Втім, навряд чи цей підсудний втече. Він не йде, а човгає, поволі пересуває ноги, спираючись на милиці. В залі суду, щойно зайшовши до клітки, лягає долілиць на лаву підсудних. Сидіти Олександр вже кілька місяців не може – серйозне захворювання хребта, що прогресує. Наразі судять не його. Навпаки, це Олександр добивається від медичної частини Харківського СІЗО… медичної допомоги.

– Спілкуючись із засудженими, не раз чула, що в нас найбільший жах відбувається там, де йдеться саме про надання медичної допомоги, – розповідає адвокатка Харківської правозахисної групи Таміла Беспала. – До мене недавно за допомогою звернулася дружина Олександра: чоловіка треба рятувати, доки ще не пізно. Тут уже є загроза життю. Коли я прийшла на зустріч із ним до СІЗО, перше, що побачила, – те, як повільно і з якими зусиллями він підіймався на другий поверх. Це при тому, що були вільні кімнати для побачень і на першому поверсі. Навіщо такі знущання над хворою людиною?

Олександр перебуває у Харківському слідчому ізоляторі з серпня минулого року. У нього багато хвороб – ВІЛ-інфекція, гепатит С. Найбільше дошкуляє хворий хребет: частина хребців зрослася, деяких дисків просто немає. До арешту він постійно лікувався в Інституті патології суглобів і хребта імені Сітенка. Отримувати адекватну медичну допомогу в умовах слідчого ізолятора виявилося неможливим.

– Коли я потрапив до СІЗО, диски тільки починали руйнуватися, – розповідає чоловік на суді. Відповідати на питання, лежачи на лаві підсудних, йому незручно: доводиться насилу підводити голову. – Зараз вони відсутні…

Це вже четверте звернення Мілієнка до слідчого судді Жовтневого районного суду Харкова зі скаргами про порушення його прав на отримання медичної допомоги у Харківському слідчому ізоляторі. Попередні дві скарги було задоволено: завідувачку медичної частини Тетяну Солодку зобов’язали забезпечити проведення повного поглибленого обстеження Мілієнка, щоб можна було встановити діагноз і розпочати лікування. Але написане на папері не завжди втілюється у життя. Хворого, дійсно, кілька разів вивозили до лікарні Темнівської колонії, хоча там немає ані обладнання, ані спеціалістів відповідного профілю. Лікар-вертебролог є у лікарні невідкладної допомоги. У цьому закладі його також обстежили, саме тоді поставили невтішний діагноз про відсутність дисків. І на тому все.

Лікування у медичній частині Харківського СІЗО звелося просто до обезболювання протягом двох днів після суду, розповідає адвокат Таміла Беспала. Більшу частину часу людина, яка потребує стаціонару та оперативного втручання, проводить у загальній камері. Умови в ній непридатні для існування навіть здорової людини, що вже казати про хворого чоловіка з постійним гострим болем, який ледве соває ноги. Йому треба лікуватися в умовах стаціонару.

Крім того, вже півроку Олександр намагається оформити інвалідність. За законом йому має допомогти начальник медичної частини: «У разі наявності в засудженого обмежень життєдіяльності, за якими може бути встановлено групу інвалідності, начальник медичної частини письмово протягом доби інформує про це керівництво УВП з метою направлення його на МСЕК. Підготовку необхідних документів здійснюють ЛКК закладів охорони здоров’я ДКВС протягом 10 діб. Після підготовки ЛКК зазначених документів керівництво УВП забезпечує негайну передачу цих документів до МСЕК для проведення експертизи».

Але документи Мілієнка до Медико-соціальної експертної комісії ніяк не потраплять: то в усіх відпустка, то не вистачає чогось, наприклад, довідки з військкомата. Під час судового засідання лікар-терапевт медичної частини перекладає відповідальність за зволікання на всіх, крім себе, – на самого засудженого, на його родичів, навіть на адвоката. Саме вони, на думку терапевта, мають збирати всі документи. (Що в такому разі роблять ув’язнені, які не мають родини?)

Навіть медична реформа пенітенціарної системи винна в тому, що довідки ніяк не доїдуть до комісії: мовляв, медична частина – зараз окремий підрозділ, не пов’язаний із СІЗО, отже якщо якісь документи доправили до установи виконання покарань, заклад охорони здоров’я забирати їх не зобов’язаний.

Дружина Олександра спробувала сама отримати останній папірець, якого не вистачає в пакеті документів – довідку із військкомату. Як радив лікар медичної частини Харківського СІЗО, сама пішла за нею до військового комісара. І він їй пояснив, що довідку на руки їй не дадуть навіть за довіреністю. Документ доправлять до СІЗО поштою виключно за запитом установи, яка збирає документи для встановлення інвалідності.

Уся абсурдність цієї ситуації, коли буквально всього доводиться домагатися через суд, примушує замислитися: чи немає у таких діях співробітників СІЗО та медичного закладу корупційної складової? Адже не може бути, щоб у медичній частині не знали, які саме документи і як саме треба збирати для МСЕК? Хіба Олександр – перший ув’язнений, який має право на інвалідність? Якось же вирішуються в Харківському СІЗО і проблеми спеціалізованого лікування, і оформлення інвалідності для інших в’язнів? Питання – як?

Жовтневий районний суд Харкова зобов’язав Харківський слідчий ізолятор забезпечити надання медичної допомоги Олександру. Знову. На момент написання статті, за тиждень після рішення суду в долі Олександра Мілієнка нічого не змінилося.


У Харківського СІЗО та зокрема його медичної частини (зараз це окремий підрозділ) погана слава. Про цю установу знають у Європейському суді з прав людини. Однією з найгучніших була справа «Корнейкова та Корнейков проти України». Молоду жінку арештували на п’ятому місяці вагітності й утримували в Харківському СІЗО. Більшу частину часу в пологовому будинку їй довелося провести в кайданках. А після пологів її з немовлям, який мав вроджені проблеми зі здоров’ям і потребував обстеження і операції на третю добу конвойною машиною повернули до СІЗО. Там, за твердженням молодої матері, їй з малюком довелося жити у загальній камері, без гарячої води і нерегулярною подачею холодної. Звичайно, ані про пеленальний столик, ані про бодай дитяче ліжечко не йшлося. Європейський Суд тоді визнав порушення третьої статті Конвенції.

У 2016 році в Харківському СІЗО померло п’ятеро людей, кажуть правозахисники. Усі нібито від внутрішніх хвороб. Але є підстави вважати, що йдеться про ненадання своєчасної медичної допомоги. Серед померлих, наприклад, був тридцятиоднорічний Артур Дамаскін. Під час останнього побачення з адвокатом, 21 червня 2016 року, він скаржився на дуже сильний біль в животі та казав, що його не лікують у медичній частині СІЗО, а лише дають знеболювальні препарати. Як виявилось, всі ліки мали протипоказання для застосування особам із виразковими хворобами дванадцятипалої кишки. Чоловік помер від кровотечі. Слідство триває, але майже не просувається.


Проект ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»

Рекомендувати цей матеріал     
X



 

забув пароль

реєстрація