Монастир страждань–3

22 січня 2018 року десятки засуджених ЗВК-58 учергове оголосили голодування, за даними з неперевірених джерел є акти самоскалічення. Які трагічні наслідки потрібні Міністерству юстиції, щоби були почуті рекомендації Уповноваженого Верховної Ради з прав людини?

В своїх попередніх матеріалах ми неодноразово згадували про цей заклад – Замкову виправну колонію № 58 (ЗВК-58) – як про найсуворішу, найстрашнішу буцегарню в нашій країні – залишок карального минулого в двадцять першому столітті.

Ми наголошували на тому, що умови утримання в цій установі системи виконання покарань, побудованій як католицький монастир ще на початку сімнадцятого століття, не витримують жодних критичних зауважень з погляду дотримання прав людини.

У результаті чисельних візитів без попередження до цієї установи представники Національного превентивного механізму, громадськості, а також журналісти фіксували чисельні приклади брутальних порушень прав людини, як от катування холодом, умовами утримання, ненадання медичної допомоги і таке інше, складали звіти, спрямовані до компетентних органів.

Ще в 2014 та 2015 роках експерти Харківської правозахисної групи зафіксували факти утримання в секторі для засуджених довічно осіб, які не є засудженими цієї категорії. Таке специфічне утримання застосовувалося як залякування та морально-психологічний тиск на засуджених з боку керівництва закладу. Після публічного висвітлення зазначених порушень така практика була припинена.

Проте, протягом останніх років не відбулося жодної адекватної реакції з боку держави на виявлені та зафіксовані – як представниками офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, так і представниками громадськості та ЗМІ – факти порушень прав людини, жоден державний посадовець не був притягнутий до відповідальності за скоєнні з використанням службових повноважень правопорушення.

Мало того, 21 жовтня 2015 року десять представників персоналу ЗВК-58, а саме: Василь Мокринський, Роман Франківський, Андрій Бродюк, Олександр Малиновський, Максим Крикун, Андрій Камінський, Віталій Зведенюк, Дмитро Іващенко, Ігор Остапчук і Сергій Цимбалюк за наказом заступника начальника ДПтСУ в Хмельницькій області Володимира Бойчука прибули до Хмельницького СІЗО нібито для підсилення наряду конвоювання ув’язнених, де був по звірячому забитий на смерть громадянин України Андрій Данилюк. Тільки в області голови експерти нарахували близько 19-ти поранень, завданих тупими предметами.

До кримінальної відповідальності за скоєння вбивства з правовою кваліфікацією частини 2 статті 121 КК України (нанесення тілесних ушкоджень, що спричинили смерть) були притягнуті тільки двоє з десяти учасників подій – Василь Мокринський і Роман Франківський. Інші вісім працівників ЗВК-58 проходять як свідки по обвинуваченню своїх «колег». Притому, що всі десять учасників події в Хмельницькому СІЗО не були відсторонені до ухвалення рішення суду від виконання своїх посадових обов’язків керівного складу ЗВК-58, а фігуранти кримінального провадження Мокринський і Франківський навіть отримали підвищення – за бездоганну та якісну службу! Судовий розгляд справи триває понад два роки, і надії на справедливе, неупереджене судове рішення, реалізацію гарантій невідворотності покарання залишається з кожним перенесенням на тривалий термін наступного судового слухання щоразу менше.

25 жовтня 2017 року в офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини відбувся круглий стіл за участі представників Омбудсмена, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції, представників громадськості та журналістів. За наслідками публічної дискусії була прийнята резолюція з чіткими рекомендаціями до Міністерства юстиції, а саме:

1. Діяльність ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» взяти на особливий контроль. Оперативно та дієво реагувати на всі повідомлення щодо порушення прав засуджених в установі, у тому числі права на охорону здоров’я та медичну допомогу. Організовувати проведення ретельних службових розслідувань за фактами порушення прав засуджених та вжиття заходів реагування щодо винних осіб.

2. Забезпечити у першу чергу дотримання температурного режиму в ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)» в осінньо-зимовий період відповідно до чинного законодавства.

3. До 01.01.2018 за участю керівництва Міністерства юстиції України опрацювати питання щодо можливості ліквідації ДУ «Замкова виправна колонія (№ 58)». У разі прийняття рішення щодо недоцільності ліквідації (консервації) провести ротацію керівного складу цієї установи. Результати розгляду цих питань довести до відома громадськості.

І от, спливли всі терміни державного реагування з боку Міністерства юстиції на рекомендації Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а до правозахисних організацій надходять чергові сигнали про акції масової непокори з боку засуджених ЗВК-58.

Так, 22 січня 2018 року десятки засуджених ЗВК-58 учергове оголосили голодування, за даними з неперевірених джерел є акти самоскалічення. Вимогою засуджених є припинення катувань холодом, умовами утримання, надання належної медичної допомоги.

Які трагічні наслідки потрібні Міністерству юстиції, щоби були почуті рекомендації Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 25 жовтня 2017 року? Чи потрібні для їх виконання смертельні випадки та скалічені людські долі?